Субстрат адстрат

14. Розвиток і функціонування мов у первісно-общинному, рабовласницькому і феодальному суспільстві.

Різні
рівні (яруси) мови змінюються з неоднаковою
швидкістю. Найчутливішою до всіх змін,
які стаються в суспільстві, є
лексико-семантична система. Не буде
перебільшенням стверджувати, що
словниковий склад мови змінюється
щодня. Одні слова з’являються в мові
інші зникають.

Щоправда,
темпи змін у різних групах лексики не
однакові. Основний словниковий фонд
мови, особливо його ядро, змінюється
повільно. Повільніше від словникового
складу змінюється фоне-

тична
система. Якщо зміни в словнику мовці
помічають за свого життя, то зміни в
фонетиці важко помітити протягом життя
одного покоління.
Найбільш
стійкою є граматика, особливо морфологія.
Однак і тут відбуваються зміни. Наприклад,
колись у нашій мові було значно більше
часових форм дієслова. Тільки минулий
час мав чотири форми — аорист, імперфект,
пер-

фект і
плюсквамперфект, які з часом замінилися
однією часовою формою. Не було і
дієприслівників. Вони з’явились XIV—XV
ст. Приблизно в той самий період замість
семи відмін іменників усталилися чотири.
Отже, в мові можуть змінюватися її
елементи, але структура мови не піддається
швидким змінам. Стійкість мові забезпечує
її системний характер.

Розвиток
конкретних мов залежить від економічного
ладу. Так, для первіснообщинного
суспільства характерні такі об’єднання
людей, як рід і плем’я. Кожне плем’я
користувалося своїм діалектом. Розпад
племен призводив до роздрібнення
діалектів (мов). Тому в той час існували
нечисленні за кількістю носіїв мови.

Як відгомін тих часів є той факт, що в
Дагестані і на півночі Азербайджану,
де тривалий час зберігалися родоплемінні
відносини, є 6 порівняно крупних народів
із загальною чисельністю приблизно 1
млн. 300 тис. осіб і більше 20 дрібних (140
тис).У селі Хіналуг, що у Північному
Азербайджані, говорить окремою хіналузькою
мовою 1 тис.

ки, коли
союз племен не мав спільної мови. Племінні
діалекти і навіть мови племінних союзів
ма-ли обмежене функціонування. Вони
були лише засобом розмовно-побутового
спілкування. Зародження класового
суспільства пов’язане з вини-

кненням
рабовласницьких держав. У рабовласницькому
суспільстві формуються народності.
Племінні діалекти стають територіальними
діалектами. Виникає потреба в державній
мові. В одних державах виникає єдина
державна мова (грецьке койне в Греції,
латинська мова в Римі), в інших за
функціонування багатьох мов одна з них
стає спільною лише на деякий період
(наприклад, арамейська мова для Близького
Сходу в Піст, до н.е.).

Суспільні функції
мови народності ускладнюються порівняно
з племінною мовою. Вона функціонує і в
сфері матеріальних, і в сфері духовних
потреб людей. З’являються перші писемні
мови, серед яких виділяється давньоіндійська
мова санскрит, якою написані численні
твори релігійної, філософської, юридичної
й наукової

літератури.
За феодалізму складаються
помісно-територіальні діалекти.
Роздрібнення держав на маленькі феоди
призводить до утворення багатьох
діалектів. Інколи такі діалекти настільки
розходяться, що це ускладнює спілкування.
Показовою щодо цього є Німеччина, на
території якої в період феодалізму було
чимало князівств. Ще М.

Ломоносов помітив,
що “баварський селянин мало розуміє
макленбурзького або бранденбурзький
швабського”. І в наш час діалекти
німецької мови різняться між собою
більше, ніж деякі окремі мови. Діалектне
членування мови не збігається з
племінним.Так, скажімо, територія
розселення давньоруських племен і
сучасне діалектне членування української
мови мають різні межі.

У
феодальному суспільстві виникла
необхідність наддіалектної мови для
державних потреб (церкви, законодавства,
науки, літератури). У ролі такої мови
використовувалася якась мертва писемна
мова. У країнах Сходу—арабська (мова
Корану) і давньоєврейська (мова іудейського
богослужіння). У Західній Європі —
латинська мова,

а для
слов’ян — старослов’янська (староболгарська).

20. Флективні мови синтетичної та аналітичної будови. Мови народів і народностей України.

Флективні
мови
— мови, в яких у вираженні граматичних
значень провідну роль відіграє флексія
(закінчення).(індоєвропейські та
семіто-хамітські). Флективні (фузійні)
мови поділяють на синтетичні
та

аналітичні.СИНТЕТИЧНІ
МОВИ— мови, у яких граматичне значення
синтезується з лексичним у

межах
слова (граматичне значення виражається
за допомогою флексій і формотворчих
афіксів, чергування звуків і суплетивізму).
(укр.,рос,біл,пол,чес,лит,нім,санс,давнгрец,лат,
гот та ін.) АНАЛІТИЧНІ МОВИ характеризуються
тенденцією до окремого (аналітичного)
вираження лексичних і граматичних
значень (лексичне значення виражене
повнозначними словами, а граматичне
службовими словами, порядком слів,
інтонацією).(всі
роман,анг,дат,тадж,гінді,урду,болг,макед
та ін.)

Граматика
– 1) будова мови (система морфологічних
категорій і форм, синтаксичних категорій
і конструкцій); 2) наука, яка вивчає будову
мови.

Що
стосується граматики як науки, то
розрізняють: 1) формальну,
яка вивчає граматичні форми та їх
структуру, і контенсивну
(семантичну), яка вивчає значення цих
форм і структур; 2) синхронічну,
що вивчає будову мови на певному умовно
виділеному часовому етапі, і діахронічну,
яка вивчає мовну будову в її історичному
розвитку. Із синхронічної граматики
виокремлюють функ-

Предлагаем ознакомиться  Калитки описание

ціональну,
яка вивчає функції граматичних одиниць.
Граматика складається з двох розділів:
морфології й синтаксису.Морфологія
– розділ граматики, що вивчає граматичні
властивості сло-

ва, зміну
форм слів і пов’язаних із ними граматичних
значень.До морфології належить і вчення
про частини мови.Можна сказати, що
морфологія — це граматика слова.
Синтаксис
– розділ грама-

тики,
який вивчає засоби і правила побудови
висловлювань, тобто його предметом є
речення.

Основні
одиниці граматики
— морфема
для морфології і конструкція
(речення)
для синтаксису.

21. Значення письма в історії суспільства. Предметне «письмо», піктографія, ідеографія.

Письмо
— штучно створена система фіксації
мовлення, яка дає змогу за допомогою
графічних елементів передавати мовленнєву
інформацію на відстані й закріплювати
її в часі. Винайдення письма без
перебільшення можна вважати за важливістю
другим після мови винаходом людства.
Поява письма знаменувала інтелектуальну
революцію.

Письмо
виникло приблизно шість тисяч років
тому.Правда, перші примітивні спроби
графічної передачі інформації, віднайдені
в печерах на півночі Іспанії, належать
до значно ранішого періоду — 20 тис.
років до н.е.,однак достатніх підстав
назвати це письмом немає.

“Предметне
письмо”, або протописьмо,
— оптичні мнемонічні системи, які не
відтворюють безпосереднього мовлення,
а є нагадуванням чи підказкою для особи,
яка приймає повідомлення. Такі засоби
інформації практикували різні племена
вже в епоху неоліту (VIII—III тисячоліття
до н.е.)..
Рудиментами “предметного письма”
можна вважати виставлені на вітрині
хлібної кра-мниці хлібо-булочні вироби,
підвішений чобіт біля входу у взуттєву
майстерню тощо. “Предм. письмом”
можна передати лише дуже прості,
елементарні повідомлення (вказівки,
сигнали лих (землетрус, наступ ворогів
тощо)). Пошуки форм

і способів
передачі складніших повідомлень зумовили
появу графічного письма.

Першим етапом граф
письма була піктографія.

Піктографія—відображення
змісту повідомлення у вигляді малюнка
або послідовності малюнків (малюнкове
письмо).Найдавніші
зразки піктографії належать до епохи
палеоліту. В XVI ст. були спроби створити
на основі піктографії універсальний
засіб спілкування — пазиграфію, яка
могла б ліквідувати бар’єри природних
мов. Однак вони не мали успіху. Другим
етапом у розвитку графічного письма
була ідеографія.

Субстрат адстрат

Ідеографія
– письмо графічними знаками, що позначають
поняття.Основною
одиницею ідеографії є ідеограма, або
логограма, — писемний знак, який, на
відміну від букв, позначає не звук чи
склад якоїсь мови, а ціле слово або
корінь слова. Ці знаки — своєрідні
схематичні малюнки,

якими
можна передавати поняття конкретних
істот і предметів, дієслівні поняття,
а також абстрактні, які так чи інакше
асоціюються із зображеннями. Перехід
від піктографії до ідеографії пов’язаний
із потребою графічно передати те, що не
має наочності й не піддається малюнковому
зображенню.

Граматичне
значення
– узагальнене (абстрактне) мовне значення,
яке властиве рядам слів, словоформ,
синтаксичних конструкцій і яке має в
мові регулярне (стандартне) вираження.Так,
слова весна, літо, парк, робітник, праця,
голубінь мають значення предметності.
бачимо, граматичне значення відрізняється
від лексичного масовістю, груповим
характером свого виявлення, тобто воно
властиве великим групам слів. Крім
цього,

граматичне
значення відрізняється від лексичного:
1.
Відношенням до слова і будови мови.
Воно є обов’язковим (не можна вжити
слово, не використавши притаманні йому
граматичні значення роду, числа, відмінка
тощо). 2.
Характером узагальнення. Якщо
лексичне значення пов’язане з узагальненням
властивостей предметів і явищ дійсності,
то граматичне значення — з узагальненням
властивостей слів, з абстрагуванням
від їх лексичного значення. 3.
Відношенням до мислення й об’єктивної
дійсності. Якщо
лексичне значення співвідноситься з
об’єктивною

дійсністю,
то граматичне значення може не
співвідноситися з позамовним референтом.
Чому, наприклад, ліс чоловічого роду,
а діброва, яка є тим же лісом, жіночого
роду, обґрунтувати позамовними фактами
неможливо.
4.Способом
вираження.
Граматичне значення має регулярне
(стандартне) вираження.

27. Класифікація приголосних

Голосни́й
звук,
— звук, що вимовляється за участю голосу
й має вільну артикуляцію (творення):/а/,
/о/, /у/, /е/. /и/, /і/.

Ряд
голосної фонеми визначається тим, яка
частина язика напружується й піднімається:
передня (і,и,е) чи задня (у,о,а).

Піднесення
визначається висотою підйому язика.
Піднесення інколи називається підняттям:
високе (іуи), середнє (ео), низьке (а).

Приголосні
звуки
(шелестівки) — звуки, що творяться за
допомогою голосу й шуму або тільки шуму.
При їх вимові струмінь видихуваного
повітря, проходячи через ротову порожнину,
натряпляє на різноманітні перешкоди.

Сонорні
звуки—
приголосні, при творенні яких голос
переважає над шумом ([в], [м], [н], [н’], [л],
[л’], [р], [р’], [й])

Шумнізвуки
— приголосні, що творяться за допомогою
голосу й шуму.

  • дзвінкі
    — у цих звуках шум переважає над голосом
    ([б], [д], [г], [з], [ж], [ґ], [дж], [дз])

  • глухі
    — творяться тільки шумом ([к], [п], [с],
    [т], [ф], [х], [ш], [ц], [ч])

Поділяються
на: Губно-губні:
м, б, п та Губно-зубні:
ф,в

Язикові
поділяються на: задньоязикові:
[ґ], [к], [х], середньоязикові:
[й],
передньоязикові:
[д], [т], [з], , [c], [ц], [дз],, [ж], [ч], [ш], [дж],
[л], [н], [р]

Предлагаем ознакомиться  Засох комнатный цветок

За
пасивним органом
передньоязикові поділяються на:
піднебінні: [ж], [ч], [ш], [дж], зубні
— [д], [т], [з], [с], [дз]

За
акустикою:
Свистячі:
ц, с, з, дз

Шиплячі:
ш,
ч, ж, дж

Дорсальні:д,т,з,с

Глотковий
(фарингальний) звук [г].

Язичковий(увулярний):франц.
р

Проривні(зімкнені):
:
[б], [п], [д], [т], [ґ], [к]

Африкати:
[дж],
[дз], [ц]

Щілинні
(Фрикативні): [в],
[ф], [з], [с], [ж], [ш], [г], [х]

Зімкнено-прохідні:фр.
р,л,м,н

Мякі:
й,ль,нь,сь,ть
та ін.

За
трив мовл:
короткіта
довгі (напр.
в укр. сл. Довг є приг н і т які зазвич є
подвоєними-життя

32. Живі та історичні фонетичні зміни. Звукові закони.

Фонетичні
процеси не є стабільними. Вони час від
часу змінюються, одні припиняють своє
існування, інші з’являються.Розрізняють
живі та історичні фонетичні зміни.
Живі,
або актуальні, фонетичні зміни
є наслідком діючих у мові фонетичних
процесів. Прикладом таких змін є
асиміляція і дисиміляція в українській
та інших сучасних мовах, акання в
білоруській мові, редукція ненаголошених
голосних і оглушення дзвінких приголосних
в кінці слова в російській мові ( [дуп],
[друк] тощо).

язикових
[ґ], [к], [х] з шиплячими [ж], [ч], [ш] і свистя
чими [з], [с], [ц]. Виникли такі чергування:
нога
— ніженька — нозі, мука — мучний —
муці, муха —мушка — мусі). Історичними
є чергування [о], [е] з [і] в закритому
складі (стола — стіл, село — сіл),
чергування [о], [е] з нулем звука (сон—
сну, день — дня), перехід [е]в [о] після
шиплячих (чотири, жонатий) та ін.

Різні
звукові зміни можуть супроводжуватися
явищами конвергенції і дивергенції.Конвергенція
-збіг у процесі фонетичних змін двох
звуків у одному.Дивергенція-розщеплення
звука на два різні звуки.(вола-віл,семи
–сім).Переважна
більшість звукових змін відбувається
закономірно, тобто під впливом фонетичних
законів.

Фонетичні
закони
– закони, що керують регулярними змінами
звукових одиниць, їхніх чергувань і
сполучень.Сутність
фонетичних законів полягає в регулярності
фонетичних змін у мові на певному етапі
її розвитку і регулярності фонетичних
відповідників як у різних споріднених
мовах, так і в одній і тій самій мові.
Так, скажімо, оглушення дзвінких
приголосних в кінці слова в російській,
польській і німецькій мовах — це
фонетичний

закон
для цих мов. Фонетичний закон передбачає,
що коли в мові відбувається якась
фонетична зміна, то вона охоплює всі
випадки, в яких трапляються ті самі
звуки в однакових умовах.

34. Фонологія. Учення про фонему. Відмінності між фонемою і звуком. Диференційні та інтегральні ознаки фонем.

1) фонема
— соціальне явище, тобто це те спільне
в звуці, що робить його впізнаваним
незалежно від особливостей його вимови
різними людьми; звук — індивідуальне
явище;2) фонема — мовна одиниця; звук —
мовленнєва;3) фонема — абстрактна одиниця
(вона існує в уяві мовців); звук —
конкретна одиниця, фізичне явище, яке

сприймається
на слух і може бути записане на магнітну
стрічку тощо; 4) фонема — величина стала;
звук — величина за-

лежна
(у слові боротьба звук [т’] під впливом
сусіднього [д] вимовляється як [д’], однак
цей звук [д’] представляє фонему {amp}lt;т{amp}gt;).

Диференційні
ознаки-ознаки
фонеми, за якими розрізняють значення
слів чи морфем.Недиференційні,
або інтегральні, ознаки—
ознаки фонем, які не розрізняють значень
слів чи морфем.

21. Значення письма в історії суспільства. Предметне «письмо», піктографія, ідеографія.

Лексикологія—
розділ науки про мову, який вивчає
лексику (словниковий склад мови).Розрізняють
Загальну
лексикологія
– встановлює загальні закономірності
будови, функціонування

й розвитку
лексики. Конкретна
лексикологія
вивчає словниковий склад однієї мови.
Історична
лексикологія займається
історією словникового складу, причинами
й закономірностями його зміни. Зіставна
лексикологія
досліджує словниковий склад двох чи
більше мов із метою виявлення
структурно-семантичних подібностей і
відмінностей між ними або з метою
виведення спільних семантичних
закономірностей. Прикладна
лексикологія
вивчає питання укладання словників,
перекладу, лінгводидактики й куль-

тури
мовлення.До
лексикології в широкому значенні слова
належать такі науки:1)
власне лексикологія
— наука про словниковий склад;

2)
семасіологія
(від гр. semasia “знак, значення”)—наука
про значення слів. її ще називають
лексичною семантикою.3) ономасіологія—
наука, яка вивчає процеси найменування.
Її називають ще теорією номінації.4)
етимологія
— наука, яка досліджує походження слів;
5)фразеологія

— наука
про стійкі словосполучення;6) ономастика—
наука про власні назви, яка складається
з антропоніміки—
науки про імена людей і
топо-

німіки
— науки про географічні назви та ін;
7) лексикографія—
наука про укладання словників.Термін
лексикологія вперше введено французькою
енциклопедією Д. Дідро та Л. Д’Аламбера
в 1765 р.

50. Морфологічна будова слова. Зміни у морфологічній будові слова. Основні способи словотворення.

Більшість
же мовознавців уважають, що слово —
найконкретніша мовна одиниця, основна
і базисна. Мова —це перш за все мова
слів, а не форм чи звуків. Тому-то спроби
дати дефініцію слова не припиняються.
Наведемо деякі з визначень:”Слово
— граничний складник речення, здатний
безпосередньо співвідноситися з
предметом думки” (О.С Ахманова);

Характерними
ознаками слова є цільність,
виокремленість, ідіоматичність і вільна
відтворювальність
у мовленні. Основною функцією слова є
номінативна.Тільки
за цією однією функцією (за способом
номінації)слова поділяють на чотири
типи: 1)
повнозначні,
до яких належать іменники,
дієслова,прикметники, числівники й
прислівники.

Предлагаем ознакомиться  Как приготовить субстрат для белых грибов

Це слова-етикетки, слова,
що називають явища навколишнього світу.
Вони є носіями понять. У реченні виконують
синтаксичні функції членів речення;2) вказівні
(займенникові), які позначають предмети
опосередковано або за відношенням до
осіб мовлення. Реальний зміст займенники
отримують лише в мовленні (у висловлюваннях,у
тексті);

3)
службові,
до яких належать сполучники, прийменники,
частки, зв’язки, слова ступеня, артиклі.
За своїми функціями вони близькі до
морфем: не мають номінативної функції,
а лише виражають відношення. Це
слова-організатори, гвинтики для побудови
речень.4)
вигукові,
які стосуються не думки, а емоцій.

Лексема
— слово-тип, абстрактна одиниця мови,
інваріант, у якому абстрагуються від
його форм.

Словоформа
— це окреме слово в певній граматичній
формі. Наприклад, корінь, кореня, кореневі,
коренем — це одна лексема, але чотири
різні словоформи.

Морфологія
– розділ граматики, що вивчає граматичні
властивості слова, зміну форм слів і
пов’язаних із ними граматичних значень.До
морфології належить і вчення про частини
мови.Можна сказати, що морфологія — це
граматика слова.

Словотвір,
або
дериватологія, займає проміжне місце
між лексикологією і граматикою.

Граматична
форма слова
– єдність граматичного значення і засобів
його вираження; співвіднесеність певного
граматичного змісту з певним граматичним
способом у їх єдності.Форми
читатиму і буду читати також слід
інтерпретувати як різні, бо, хоч тут
однакове значення (значення майбутнього
часу, першої особи однини), але різне
граматичне вираження (проста і складна
форма майбутнього часу).Розрізняють
синтетичні (прості) й аналітичні (складні)
форми слова.

СИНТЕТИЧНІ
ФОРМИ — форми, в яких граматичне значення
виражене в межах слова, тобто лексичне
й граматичне значення синтезовані в
одній формі.Наприклад: праця (граматичне
значення називного відмінка однини
жіночого роду виражене закінченням
слова -а). АНАЛІТИЧНІ ФОРМИ — форми, в
яких лексичне і граматич-

не
значення виражені різними словами:
лексичне — самостійним словом, а
граматичне — службовим. Наприклад: буду
писати (лексичне значення виражене
словом писати, а граматичне значення
першої особи однини майбутнього часу
— службовим дієсловом буду).

АФІКСАЦІЯ
— це вираження граматичних значень за
допомогою афіксів (суфіксів-суфіксація,
префіксів-префіксація, закінчень,
конфіскація-преф і суф,
інфіксація,транвікс,нуль-афікстощо).

При
АГЛЮТИНАЦІЇ,
що є притаманною тюркським та
фінно-угорським мовам, афікси однозначні
(-га завжди позначає давальний відмінок,
-лар — множину тощо), стандартні, вони
механічно приклеюються до основи,
причому основа вживається без афікса
(am “кінь”, бала “дитина”,

баш
“голова”) і ніколи не змінює свій
фонетичний склад.При
ФУЗІЇ
афікси
неоднозначні (пор. стіна,вола, рукава,
де закінчення -а виражає називний
відмінок однини жіночого роду, родовий
відмінок однини чоловічого роду і
називний відмінок множини чоловічого
роду), нестандартні (стіни, пісні, імена;
тут закінчення -и, -і, -а виражають одне
й те саме значення називного відмінка
множини), основи без афіксів, як правило,
не

вживаються
(двері, грабл-і,ручк-и, червон-ий),
відбувається ніби сплав основи й афікса
(козацький із козак ськ(ий);286 Граматика
рос. проездить — проезжать, лисий —
лисьего), причому

корінь
може змінюватися у фонетичному складі
(сон — сну, друг — друзі).

44. Запозичена лексика. Різні шляхи і види лексичних запозичень.

Розрізняють
матеріальні запозичення і
калькування.Матеріальне
(лексичне) запозичення
— запозичення, за якого з іноземної в
рідну мову входить лексична одиниця
повністю (значен-

ня й
експонент).Напр:
тінейджер
(англ. teenager “підліток від 13 до 19
років”).Калькування—
копіювання іншомовного слова за допомогою
свого, незапозиченого матеріалу;
поморфемний

переклад
іншомовного слова. За калькування
переймаються лише значення іншомовного
слова та його структура, але не його
матеріальний екс-

понент.
Так, наприклад, укр. недолік є калькою
рос. Недочет.СЕМАНТИЧНІ
ЗАПОЗИЧЕННЯ — такі запозичення, коли
своє слово набуває значення, яке має
його іншомовний відповідник.

СЛОВОТВІРНІ
ЗАПОЗИЧЕННЯ — такі запозичення, коли
власний зміст передається морфемами
інших мов. Так, напр, слово телефон
складене з давньогрецьких елементів
tele “далеко” і phone “звук” у США.Інтернаціоналізми

слова, поширені у більшості мов світу.
Напр: нація, конституція, біологія,
університет, декрет, ректор, алгебра,
адмірал, іслам, бюро, мораль, політика
тощо. Інтернаціональні слова стосуються

переважно
спеціальної термінології, різних галузей
науки і техніки.

Фразеологія
– 1) сукупність фразеологізмів даної
мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає

цілісна
за своїм значенням і стійка за складом
та структурою.Класифікація фразеологізмів
за Виноградовим:Фразеологічні
зрощення
– семантично неподільні фразеологічні
одиниці, значення яких не випливає зі
значень їх компонентів. (Напр: собаку
з’їсти “бути майстром у якійсь спр-

ві”.Фразеологічні
зрощення називають ще ідіомами під
якими розуміють фразеологізми з повною
втратою внутрішньої форми.(напр.
наприклад,
англ. tit to tat має значення “око за око”)

брати участь, досада
бере,розквасити ніс).
Фразеологічні
вирази —
стійкі за складом і вживанням семантично
подільні звороти, які складаються
повністю зі слів із вільним значенням.Фр.в.
— це прислів’я, приказки, афоризми
відомих політиків, письменників, діячів
науки й культури: Не все золото, що
блищить; Крапля камінь точить.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Наверх
Adblock detector